Выпуск N 8 (45)
ПРОФСПIЛКОВИЙ РУХ У ВЕЛИКОБРИТАНII
(КIНЕЦЬ 1970-Х - ПОЧАТОК 1990-Х РОКIВ)
кандидат iсторичних наук, асистент
В iсторii англiйського профспiлкового руху зосереджений величезний досвiд
об`eднання найманих робiтникiв на захист прав людини працi. Тред-юнiони
з часу промислового перевороту були i залишаються головною органiзацieю
робiтничого класу Сполученого Королiвства.
Багато елементiв профспiлковоi структури, як наприклад: корпоративнi
статути, судовий iмунiтет, правило "закритого цеху" (угода про
виключнi права найму членiв профспiлки) ведуть своe походження iз середнiх
вiкiв. Ще на початку 1960-х рокiв цеховi та напiвцеховi спiлки об`eднували
половину всiх членiв тред-юнiонiв. Таким чином, динамiка моделi профспiлок
e одним з важливих свiдчень неперервностi i спадкоeмностi iсторii Великобританii.
Профспiлкова iдея стала частиною менталiтету англiйськоi нацii не тiльки
з причини майже двовiковоi участi тред-юнiонiв в економiчному i вiковоi
в полiтичному життi краiни, але i в результатi тоi величезноi ролi, яку
вони вiдiграли в стабiлiзацii нацiональноi економiки i демократизацii
англiйського суспiльства.
Вивчення iсторii британського профспiлкового руху кiнця 1970-х - початку
1990-х рокiв диктуeться новими умовами його розвитку: скороченням числа
тред-юнiонiстiв, зниженням страйковоi активностi та обмеженням сфери дii
колективних угод.
Особливоi актуальностi, з точки зору украiнського iсторика, вивчення
даноi теми набуваe в умовах проведення в Украiнi ринкових реформ i формування
нових взаeмовiдносин мiж профспiлками, приватним бiзнесом, державою та
робiтниками.
Вже в другiй половинi 1980-х рокiв на пiдставi факту рiзкого зменшення
кiлькостi тред-юнiонiстiв цiлим рядом вчених та полiтикiв був зроблений
висновок про кризовий стан британських профспiлок. Але криза профспiлок
не зводиться до обмеження iх впливу, скорочення членства, зниження страйковоi
активностi. Перелiченi кiлькiснi тенденцii не e нi змiстом, нi свiдоцтвом
самоi кризи. Криза не e вiдхиленням вiд норм iснування суспiльного органiзму.
Таке вiдхилення вiд норм може бути наслiдком зовнiшнiх причин i якiсно
не впливати на структуру органiзацii, служити лише кiлькiсним, зовнiшнiм
ii змiнам.
Криза e таким вiдхиленням вiд норм, яке виникаe в результатi дii внутрiшнiх
закономiрностей соцiального органiзму. Ймовiрним змiстом кризи могли стати
змiни, внесенi профспiлками в свою стратегiю та тактику, якiсний рiвень
яких дозволив би зробити висновок про появу нових форм юнiонiзму. Бiльше
того, подiбнi моделi повиннi були б визначати дiяльнiсть вирiшального
числа органiзацiй.
Не слiд випускати з поля зору цiннiсть кризи як частини пристосовного
механiзму, елементу ломки старих i появи нових формальних та змiстовних
структур.
Необхiднiсть вивчення iсторii профспiлкового руху в сучаснiй Великобританii
обумовлена iстотними розбiжностями в оцiнцi його спрямованостi в iсторiографii.
Дана проблема до цього часу не стала предметом спецiального дослiдження.
Основу реформи профспiлкового та трудового законодавства склали шiсть
законiв: Акти про зайнятiсть 1980 i 1982 рр., Закон про профспiлки 1984
р., Закон про заробiтну плату 1986 р., Акти про зайнятiсть 1988 i 1990
рр. Цi закони були зв`язанi послiдовним уточненням i розвитком двох напрямкiв
реформування профспiлок: 1) демократизацii профспiлкових вiдносин; 2)
обмеження профспiлкових iмунiтетiв та посилення дисциплiнарноi вiдповiдальностi
як рядових членiв тред-юнiонiв, так i самих органiзацiй.
Були демократизованi як внутрiшнi (обирання правлiння, прийняття рiшення
про страйк, наявнiсть полiтичного фонду), так i зовнiшнi (пiкетування
пiдприeмств, страйки солiдарностi, "закритий цех") вiдносини
профспiлок. Вiдповiдно до Закону про профспiлки процедурою обрання членiв
виконавчих комiтетiв тред-юнiонiв було узаконено таeмне голосування. Законом
1984 р. була також реалiзована пропозицiя консерваторiв щодо обов`язковоi
органiзацii таeмного голосування через пошту про початок i продовження
страйку. Закон зобов`язав всi профспiлки, що мали полiтичнi фонди, не
менш нiж раз на десять рокiв проводити серед своiх членiв голосування
з питання про те, чи зберiгати цi фонди надалi. [1, p.
4]
Законодавча реформа внутрiшнiх вiдносин профспiлок мала на метi: змiнити
спiввiдношення сил в керiвництвi тред-юнiонiв на користь помiрних лiдерiв;
обмежити страйкову активнiсть; розiрвати масовi зв`язки профспiлок з лейбористською
партieю. Засобом досягнення перелiчених цiлей була обрана демократизацiя
внутрiшньоi структури профспiлок шляхом регламентацii процедури таeмного
голосування.
Законодавчi заходи реформування внутрiшнiх вiдносин профспiлок мали обмеженi
результати. Хоч профспiлки були вимушенi змiнити порядок голосувань, iх
результати в своiй бiльшостi виявились невтiшними для уряду.
Обмеження пiкетування стало першим в списку заходiв по реформуванню профспiлкового
законодавства. Статтeю 16 Закону 1980 р. було визнано правомiрним
пiкетування лише свого робочого мiсця, або поблизу нього, що суттeво обмежувало
можливостi вторинноi дii або акцiй солiдарностi зi страйкуючими. Законом
про зайнятiсть 1990 р. була позбавлена судового iмунiтету всяка вторинна
дiя, за виключенням мирного пiкетування.
Одним з найбiльш суперечливих в системi зовнiшнiх вiдносин профспiлок
було питання про "закритий цех", або угоду про обов`язкове
членство в профспiлках. На початок 1980-х рокiв "закритий цех"
охоплював половину всiх членiв профспiлок. [2, p. 76]
Така практика була вигiдна керiвництву тред-юнiонiв, оскiльки вона служила
засобом органiзацii працiвникiв в профспiлки та контролю над наймом робочоi
сили. Багато роботодавцiв також пiдтримували угоди про обов`язкове профспiлкове
членство як основу упорядкованоi системи виробничих вiдносин. Тому
урядом була обрана тактика поетапного звуження судових iмунiтетiв тих
промислових акцiй, якi були зв`язанi з утвердженням або пiдтримкою принципу
"закритого цеху", поряд з розширенням прав iндивiдуальних членiв
профспiлок.
Законом 1980 р. були встановленi жорсткi вимоги до нових угод про обов`язкове
профспiлкове членство. Кожний новий "закритий цех" пiдлягав
затвердженню таeмним голосуванням при умовi, що за нього проголосують
80% всiх перебуваючих у спiлцi або 85% учасникiв голосування. [3,
p. 10] Вiдповiдно до Закону 1982 р., вимоги попереднього закону розповсюджувались
на iснуючi "закритi цехи".
Закон 1990 р. зробив незаконною вiдмову кому-небудь в робочому мiсцi
з тiei причини, що вiн e або не e членом профспiлки. [3,
p. 8] Отже, змiстом реформи зовнiшнiх вiдносин профспiлок була iх
демократизацiя на iнтервалi "британське суспiльство".
Поряд з цими демократичними заходами був збережений i власне репресивний
пiдхiд в частинi розширення судових переслiдувань, збiльшення штрафiв
i вiдмови уряду вiд контактiв з керiвництвом тред-юнiонiв на офiцiйному
рiвнi. Профспiлки були позбавленi iмунiтету вiд вибiркових звiльнень.
Закон 1982 р. дозволив пiддавати профспiлки фiнансовим санкцiям за органiзацiю
страйкiв iх членами. Ранiше пiдприeмцi могли притягти до вiдповiдальностi
лише окремих профспiлкових дiячiв та членiв спiлок, але не самi робiтничi
органiзацii. Репресивнi рiшення судiв: судовi заборони, арешти страйкарiв
та профлiдерiв, штрафи, секвестирування майна профспiлок - вiдiграли значну
роль у страйках шахтарiв 1984-1985 рр., друкарiв 1986-1987 рр., докерiв
та морякiв 1988 р.
Виходячи з аналiзу профспiлкового та трудового законодавства консерваторiв
та його реалiзацii на практицi, можна зробити висновок про те, що воно
поeднувало як лiберальнi, так i репресивнi заходи. При цьому набiр правових
норм, якi регламентують розширення прав iндивiдуальних членiв
профспiлок, як наприклад, положення про таeмне голосування по вибору керiвництва,
оголошення страйку, затвердження полiтичного фонду та правила "закритого
цеху", мав перевагу в загальному обсязi профспiлкового законодавства.
Однак лiберальне законодавство не дало очiкуваних результатiв. Репресивнi
заходи, як наприклад, арешти профспiлкових фондiв, виявились бiльш ефективними
i мали вирiшальне значення в поразцi страйкiв шахтарiв та морякiв. В цiлому
законодавство консерваторiв було малорезультативним: судова та полiцейська
дiяльнiсть спиралась в основному на загальногромадянське та кримiнальне
право i судовi прецеденти, що iснували до 1979 р.
Англiйськi тред-юнiони були складовою частиною державно-монополiстичноi
системи. Вони зберiгали разом з функцieю захисту економiчних iнтересiв
трудящих i такi, похiднi вiд неi, iнтегративнi вiдносно суспiльного виробництва
функцii: регулювання заробiтноi плати, забезпечення росту купiвельноi
спроможностi трудящих, нормалiзацii вiдтворення робiтничоi сили.
Реформи мали на метi iндивiдуалiзацiю виробничих вiдносин. Частиною менеджерiв
була зроблена спроба здiйснити перехiд вiд фiнансованого робiтником регулювання
вiдносин найму через профспiлку до фiнансованого пiдприeмцем iндивiдуального
пiдходу до робiтника, залучення останнього до управлiння виробництвом
та звiльнення менеджменту вiд впливу профспiлок.
Колективнi угоди продовжували визначати термiни та умови зайнятостi бiльш
як 75% всiх робiтникiв. [4, p. 18-19] Разом з тим,
колективнi договори втрачали значення в двох вiдношеннях: по-перше, скорочувалось
число робiтникiв, чиi головнi строки та умови зайнятостi визначались колективними
угодами, по-друге, вплив цих угод в органiзацii найму також зменшувався.
У 1980-тi роки тред-юнiони вiдчули небезпеку обмеження свого впливу на
вiдносини найму з боку роботодавцiв як по кiлькостi (невизнання профспiлок,
формування eдиного представництва всiх робiтникiв), так i по якостi (угоди
про уникнення страйкiв).
Таким чином, була розпочата перебудова принципових моментiв органiзацii
британських тред-юнiонiв: вiдхiд вiд цехового, професiонального принципу
влаштування спiлок та наближення до виробничого принципу органiзацii профспiлок.
Але обмеженi масштаби цiei частковоi змiни пiдходiв не дозволяють зробити
висновок про те, що вона e змiстом кризи англiйських тред-юнiонiв.
Виходячи з аналiзу вiдносин на виробництвi, можна зробити висновок про
те, що бiзнесу вдалося значно потiснити позицii тред-юнiонiв, дiючи в
дiапазонi вiд прямого невизнання профспiлок, або iх iстотних прав (таких,
наприклад, як право на "закритий цех") до перегляду у бiк бiльшоi
гнучкостi полiтики менеджерiв вiдносно персоналу та замiщення функцiй
профспiлкового керiвництва дiяльнiстю адмiнiстративно-консультативних
рад, якi включали представникiв робiтникiв - не членiв профспiлок. Проте,
даний розвиток не привiв до якiсних змiн в структурi та дiяльностi профспiлок.
В системi вiдносин "профспiлки - суспiльство" найбiльш важливими
для тред-юнiонiв e iх вiдносини з трудящими, як своiми дiйсними та потенцiйними
членами. Тому змiни в структурi зайнятостi можуть бути вiдповiдальними
за тi зрушення в соцiальнiй базi профспiлок, якi мали мiсце на протязi
1980-х рокiв.
З 1968 по 1979 р. число членiв британських профспiлок виросло майже на
третину i нараховувало 13,3 млн.чол. Охоплення профспiлковим членством
виросло з 44% в 1968 р. до бiльш нiж 54% в 1979 р. Починаючи з 1979 р.,
зростання змiнилось спадом. На кiнець 1991 р. в Сполученому Королiвствi
було 275 спiлок з числом членiв 9,6 млн. (32% всiх робiтникiв). [5,
p. 190]
Однieю з головних причин скорочення числа юнiонiзованих робiтникiв було
зменшення зайнятостi та зв`язаний з ним рiст безробiття. Але бiльша частина
скорочення числа членiв тред-юнiонiв була пов`язана з iншими факторами.
Найважливiшим з них була змiна структури зайнятостi. Доля робiтникiв,
що були зайнятi в обробнiй промисловостi, скоротилась з 40% у 1954 р.
до 20% у 1994 р. [6, p. 10]
Паралельно росту жiночоi зайнятостi в Великобританii збiльшувалось число
частково зайнятих робiтникiв. В 1994 р. вони складали 25% маючих роботу
(в 1954 - тiльки 10%). Ряд профспiлок залучали частково зайнятих, пропонуючи
iм зниження розмiрiв членських внескiв. Охоплення профспiлковим членством
серед частково зайнятих на весну 1990 р. склало 21%. [7,
p. 680]
Дисперсiя робочоi сили пiд впливом розвитку нових технологiй проявилась
як тенденцiя в розмiщеннi робочих мiсць i негативно позначилась на профспiлковому
членствi. Фактично вiдiрваними вiд основноi маси робiтничого класу та
профспiлок опинились великi групи людей, якi працювали вдома.
Пiсля поразки лейбористськоi партii на виборах 1983 р. у профспiлковому
русi посилився напрямок за деполiтизацiю БКТ та дистанцiювання вiд лейбористськоi
партii. "Новi реалiсти" були тiсно пов`язанi з виключеною з
БКТ спiлкою електрикiв та в меншiй мiрi зi спiлкою машинобудiвникiв. Фiлософiя
"ринкового юнiонiзму", на яку орieнтувалось керiвництво спiлки
електрикiв (спiвробiтництво з роботодавцями, вiльна конкуренцiя мiж спiлками,
eдина профспiлка всiх робiтникiв пiдприeмства), не була сприйнята основною
масою робiтничого руху. Профспiлки були зайнятi пошуком шляхiв зi стану
тривалого спаду, успiх цiei дiяльностi може одночасно стати моментом народження
нових форм юнiонiзму.
Кiлькiснi змiни в британському профспiлковому русi не стали ознаками
якiсних перетворень. Саме з встановленням останнiх можна було б вести
мову про появу новоi моделi профспiлок. Головним джерелом доходiв британських
тред-юнiонiв були надходження вiд членських внескiв. iстотне скорочення
числа членiв могло, таким чином, призвести до серйозних фiнансових труднощiв
профспiлок. Платоспроможнiсть робiтничих органiзацiй була збережена шляхом
збiльшення членських внескiв, якi мiж 1979 i 1985 роками бiльш нiж подвоiлись.
Головним засобом адаптацii робiтничого руху до змiн в структурi зайнятостi
та в структурi членства тред-юнiонiв було об`eднання робiтничих органiзацiй.
Злиття профспiлок пом`якшило несприятливi для них умови дiяльностi,
але не привело до змiн внутрiшнiх, якi i могли б виявитись змiстом кризи
британських профспiлок. Стабiлiзацiя фiнансовоi бази робiтничих органiзацiй
позбавила iх керiвництво необхiдних стимулiв до внесення змiн в
структуру дiяльностi профспiлок.
Однieю iз умов успiху монетаристськоi полiтики консерваторiв було обмеження
впливу профспiлок. З початку 1980-х рокiв уряд жорстко регулював дiяльнiсть
тред-юнiонiв. Правова база тред-юнiонiзму була переглянута. Реформа профспiлкового
законодавства проводилась в двох напрямках: демократизацii профспiлкових
вiдносин та звуженнi профспiлкових iмунiтетiв. Розширення прав рядових
членiв профспiлок було здiйснено з метою обмеження впливу тред-юнiонiв.
Змiстом обмеження повиннi були стати змiни у спiввiдношеннi сил в керiвництвi
робiтничих органiзацiй на користь помiрних лiдерiв, зниження страйковоi
активностi та розрив масових зв`язкiв тред-юнiонiв з лейбористською партieю.
Засобом досягнення поставлених цiлей була обрана регламентацiя процедури
таeмного голосування по обиранню керiвництва, прийняттю рiшення про страйк,
затвердженню полiтичного фонду. Пiдсумки таeмних голосувань з`явились
прямо протилежними розрахункам уряду. Бiльшiсть профспiлкових лiдерiв
була переобрана, в бiльшостi випадкiв рядовi члени пiдтримали рiшення
про страйк, була пiдтверджена наявнiсть полiтичних фондiв у всiх профспiлках,
що проводили голосування.
В руслi демократизацii вiдносин на виробництвi консерваторами було виведено
за межi судового iмунiтету угоду про обов`язкове профспiлкове членство
- "закритий цех". Значно обмеживши права трудящих на пiкетування
пiдприeмства та вториннi страйки, нове законодавство iстотно знизило ефективнiсть
колективних дiй. Але головним фактором зниження страйковоi активностi
було скорочення зайнятостi та пов`язане з ним зростання безробiття.
Не зважаючи на те, що набiр правових норм, якi регламентували розширення
прав iндивiдуальних членiв тред-юнiонiв, мав перевагу в загальному обсязi
профспiлкового законодавства, це лiберальне законодавство не було затребувано
в тих масштабах, на якi розраховував уряд. Обмежувальнi заходи, як наприклад,
конфiскацiя профспiлкових фондiв, часто з`являлись бiльш ефективними.
В цiлому нове законодавство було малорезультативним. Рiшення судiв та
полiцейська практика вiдносно профспiлок i iх членiв базувались в основному
на загальногромадянському, кримiнальному правi та судових прецедентах.
В перiод, що розглядаeться, був обмежений вплив тред-юнiонiв на вiдносини
найму як по кiлькостi, так i по якостi. Полiтика кiлькiсного обмеження
профспiлок виразилась в невизнаннi профспiлок, в звуженнi сфери дii колективних
угод та в спрощеннi структури профспiлкового представництва на виробництвi
- формуваннi односпiлкового представництва робiтникiв пiдприeмств. Британський
конгрес тред-юнiонiв (БКТ) визнав можливим розвиток одноканального переговорного
процесу. Таким чином була почата перебудова структури БКТ - вiд цехового
до виробничого принципу органiзацii.
Роботодавцям вдалося якiсно обмежити вплив тред-юнiонiв шляхом розвитку
iндивiдуальних трудових вiдносин, що включало такi заходи, як участь робiтникiв
в прибутках, гнучкi системи оплати працi, гнучкi схеми робочого часу;
а також через перехiд вiд нарад до консультацiй та розвиток форм участi
робiтникiв в управлiннi виробництвом в обхiд профспiлок. Обмеження влади
тред-юнiонiв означаe те, що посередницька роль посадових осiб профспiлок
ставала все бiльш незатребуваною.
Головними факторами зменшення числа тред-юнiонiстiв були: скорочення
обробного сектора промисловостi; пiдвищення рiвня безробiття; зростання
частковоi та жiночоi зайнятостi; збiльшення частки робiтникiв розумовоi
працi; фрагментацiя робочих мiсць; поширення надомноi працi та збiльшення
числа самозайнятих робiтникiв; зростання загальних доходiв населення.
Переважна частина тред-юнiонiв займала активну охоронну, консервативну
позицiю вiдносно привилеiв фактично монопольного положення профспiлок
в представництвi iнтересiв робiтникiв на виробництвi. Менша частина
(в основному спiлки електрикiв та машинобудiвникiв) намагались зберегти
та згуртувати власнi спiлки, активно йдучи на поступки роботодавцям з
питань, що складали категорiальну базу теорii та практики традицiйного,
ортодоксального тред-юнiонiзму: солiдарностi органiзацiй i правi робiтникiв
на страйк.
Таким чином, змiни в законодавствi, полiтика уряду та бiзнесу не спричинили
кризи тред-юнiонiв. Структурнi змiни в робочiй силi Великобританii кiнця
1970-х - початку 1990-х рокiв привели лише до кiлькiсних змiн в структурi
робiтничих органiзацiй. Регресивнi кiлькiснi тенденцii в профспiлковому
русi Великобританii (зниження страйковоi активностi, обмеження сфери дii
колективних угод, скорочення числа членiв тред-юнiонiв) не e нi змiстом,
нi свiдоцтвом кризи. iх слiд розглядати як спад профспiлкового руху. Причиною
вiдсутностi кризи в умовах рiзкого скорочення членства стала стабiлiзацiя
фiнансовоi бази профспiлок, якоi було досягнуто шляхом збiльшення розмiрiв
членських внескiв та зросту обсягу злиття тред-юнiонiв.
На пiдставi проведеного аналiзу можна зробити висновок про те, що профспiлки
e необхiдною частиною суспiльноi системи. Але вплив дiяльностi тред-юнiонiв
на економiчнi та соцiальнi реалii сучасноi Британii вкрай суперечливий.
З одного боку, вони понижують ефективнiсть виробництва, колективними угодами
послабляючи конкуренцiю мiж iндивiдуальними робiтниками, а також через
внески iз заробiтноi плати вiдволiкають частину коштiв, якi могли бути
використанi на вiдтворення робочоi сили. З iншого боку, економiчна ефективнiсть
не завжди прямо пов`язана з соцiальною ефективнiстю: тред-юнiони змогли
опинитися результативними в соцiальному планi - захистi iнтересiв слабкiших
в економiчному вiдношеннi категорiй трудящих.
Значення профспiлок в сучаснiй Британii зменшуeться не з причини iхньоi
неповноцiнностi, а тому, що вони проявили себе з кращого боку. Будучи
вбудованими в державно-монополiстичний механiзм регулювання виробництва,
тред-юнiони зумiли досягти такого високого рiвня соцiального захисту основноi
маси своiх членiв (а також робiтникiв в цiлому, оскiльки завоювання профспiлок
розповсюдились i на них), що на певному етапi втратили привабливiсть для
значноi частини трудящих та зазнали скорочення членства в своiх органiзацiях.
В перспективi можливi декiлька варiантiв розвитку ситуацii. Перший з них
полягаe в тому, що профспiлки, продовжуючи втрачати своiх членiв, поволi
перетворяться в маловпливовi екстремiстськi органiзацii або угодовськi
асоцiацii. Можливий i такий варiант: тред-юнiони виродяться в агентства
з невластивими профспiлкам функцiями консультацiй, послуг, тобто з вихолощеним
профспiлковим змiстом. Таким чином, профспiлкова iдея може зжити себе,
розвиваючись за власними, внутрiшнiми законами. В цьому саморозвитку вплив
держави та бiзнесу e зовнiшнiм та другорядним. Виходячи з викладеного
вище, можна зробити висновок про те, що профспiлки вiдчувають необхiднiсть
не стiльки оновлення принципових засад своei дiяльностi, скiльки максимального
сповiльнення спаду профспiлкового членства i активноi пропаганди своei
ефективноi ролi одного з головних регуляторiв вiдносин на ринку
працi, що знаходиться на вартi необхiдного вiдтворення робiтничоi сили.
Надiя британських тред-юнiонiв, як бачимо, складаeться з того, що негативнi
наслiдки обмеження iх впливу проявляться ранiше того моменту, коли спiлки
досягнуть критично низького рiвня членства в своiх органiзацiях.
Проведений аналiз фактичного матерiалу дозволяe з великою вiрогiднiстю
прогнозувати, що специфiчна профспiлкова функцiя в британському суспiльствi
буде збережена, оскiльки у втратi тредюнiонами ролi регулятора виробничих
вiдносин мiститься небезпека тоталiтарного державного устрою, але такий
варiант для Великобританii малоймовiрний.
Лiтература.
1. Trade Union Act // New Law Journal.- 1984. - N4.
- P. 1-4.
2. Lewis R. Simpson B. Striking a Balance?: Employment Law after the
1980 Act. - Oxford.: Robertson, 1981. - 269 p.
3. Employment Act 1990. - L.: Her Majesty Statistical Office, 1990. -
63 p.
4. Undermining Collective Bargaining // Labour Research. - 1988.- N12.
- P. 18-19.
5. Membership of Trade Unions // Employment gaz. - 1993. - N5. - P.189-196.
6. Monks J. A Future that Works // New Statesman and Society / Unions
94. - L.: TUC, 1994. - 12 p.
7. Union Density Across the Employed Workforce //
Employment gaz. - 1993. - N1. - P.673-689.
8. Willman P., Morris T. The Finances of British Trade Unions, 1988 Research
Paper N 62. - L.: HMSO, 1988. - 87 p.
|
